Домінантнонакорд b5

Будова

Формула — 1 – 3 – ♭5 – ♭7 – 9. Понижена квінта дає другий тритон — із примою, — а натуральна нона тримає звучання відкритим. Поєднання рідкісне: у більшості альтерованих домінант нона теж змінена.

Саме через натуральну нону акорд не звучить темним. Він гострий, але не похмурий, і це відрізняє його від усього ряду альтерованих співзвуч.

Той самий набір, що й у C9#11

Соль-бемоль і фа-дієз — одна висота. Якщо натуральної квінти в акорді немає, C9♭5 і C9♯11 складаються з тих самих п'яти звуків, і на слух вони не розрізняються.

Різницю задає намір: у ♭5 квінту замінено, у ♯11 вона мала б лишитися. На письмі це видно одразу, у звучанні — лише коли квінту хтось грає.

Ціла тонова гама з ноною

Ціла тонова гама від до містить приму, нону, терцію, понижену квінту й малу септиму — тобто всі п'ять звуків акорду. Це найпряміша відповідність із можливих.

Тому C9♭5 часто трапляється там, де композитор працює цілими тонами: у французькій музиці початку двадцятого століття й у джазі, що з неї виріс.

Як його взяти

На гітарі C9♭5 — x32332: до, мі, сі-бемоль, ре й фа-дієз. Це та сама форма, якою беруть C9♯11, і різниця між акордами існує лише в записі.

На фортепіано зручно тримати тритон мі–сі-бемоль лівою рукою, а ре з соль-бемоль — правою. Дві пари, і жодна не потребує квінти.

Симетрія на практиці

Ціла тонова гама ділить октаву на шість рівних кроків, тому акорд, зібраний із неї, при зсуві на два півтони лишається в тій самій гамі. C9♭5 і D9♭5 мають три спільні звуки з п'яти, а решта два теж належать цій гамі.

Гітаристи цим користуються: одну форму зсувають на два лади й дістають майже те саме звучання від нової прими. У тональній музиці такої свободи немає більше ніде, крім зменшених акордів.

Часті запитання