Акорд «So What»

Будова

Знизу вгору: чиста кварта, чиста кварта, чиста кварта, велика терція. Стопка кварт дає плинність, а терція згори закриває акорд і дає йому впізнаваний обрис.

За ступенями від до це прима, кварта, мала септима, мала терція і квінта. Отже, формально це Cm11 — але записувати його так означає загубити те, заради чого акорд існує.

Чому розташування важливіше за назву

Ті самі п'ять звуків, складені терціями, дають звичайний мінорний ундецимакорд — акорд, який чути щодня. Зібрані квартами, вони дають упізнаване з першої секунди звучання.

Це найясніший приклад того, що в сучасній гармонії розташування — самостійний засіб. Перелік нот однаковий, результат — ні.

Звідки він узявся

У 1959 році піаніст Білл Еванс узяв цю форму у вступі до п'єси «So What» з альбому Kind of Blue. Тема тримається на двох акордах, і те, що акорди майже не змінюються, зробило розташування головним носієм звучання.

Модальний джаз саме з цього й почався: коли гармонія перестає рухатися, вагу набирає те, як складено кожен окремий акорд.

Як його взяти

На фортепіано ліва рука бере дві нижні кварти, права — верхню кварту з терцією. Форма переноситься паралельно на будь-яку висоту й скрізь звучить однаково рівно.

На гітарі вона лягає під баре: 88888x, тобто п'ять струн на восьмому ладі. Стрій гітари сам дає три кварти й терцію, тому акорд виходить із рівного притиску.

Як його переносити

Форма рухається паралельно: усі п'ять звуків зсуваються на однакову відстань, і акорд лишається собою. Саме так його й грають — не будуючи заново від кожної прими, а ковзаючи однією фігурою.

У п'єсі, що дала йому назву, таких зсувів усього два: на пів тона вгору й назад. Уся гармонія теми вміщається в цей рух, і цього виявилося досить для одного з найвідоміших записів у джазі.

Часті запитання