Ключові знаки: таблиця, порядок і визначення тональності

Це група дієзів або бемолів між ключем і розміром, яка діє до кінця п'єси, доки її не скасують. Дієз на верхній лінійці означає, що кожне фа грається як фа-дієз у будь-якій октаві. У цьому вся економія прийому: один знак замість десятків випадкових.

Випадкові знаки всередині такту — виняток із правила. Дієз, бемоль або бекар поруч із нотою перекривають ключові знаки, але лише до кінця такту, а далі знову діє те, що стоїть на початку рядка. Тому бекар так часто трапляється посеред п'єси: він скасовує написане біля ключа.

Дієзний бік іде від до мажору: соль, ре, ля, мі, сі, фа-дієз, до-дієз — по одному знаку на крок. Бемольний так само: фа, сі-бемоль, мі-бемоль, ля-бемоль, ре-бемоль, соль-бемоль, до-бемоль. Разом п'ятнадцять мажорних тональностей, із них три пари звучать однаково за різного запису.

Оскільки порядок не змінюється, запам'ятовувати треба лише кількість. Сказали «три дієзи» — отже фа, до і соль, і жодних інших. Сказали «два бемолі» — сі та мі. Перелік конкретних знаків для кожної тональності заучувати не потрібно.

У дієзів дивляться на останній і піднімаються на півтона: за трьох дієзів останній — соль-дієз, півтона вище — ля, отже ля мажор. У бемолів тональність називає передостанній бемоль: чотири бемолі це сі, мі, ля, ре, тональність — ля-бемоль мажор. Один бемоль передостаннього не має і просто запам'ятовується як фа мажор.

Так знаходиться мажор. Мінор із тими самими знаками лежить на півтора тону нижче: без знаків — ля мінор, за одного дієза — мі мінор, за одного бемоля — ре мінор. А що звучить насправді, вирішують не знаки, а музика: дивляться на бас першого й останнього тактів і на те, чи підвищується сьома ступінь мінору раз по раз.

Паралельні мають спільний набір знаків і різняться тонікою: до мажор і ля мінор, соль мажор і мі мінор. На папері не змінюється нічого, тому перехід зі світлого в темне відбувається без жодного нового знака — звідси й відчуття, що музика потемніла сама собою.

Однойменні — навпаки: тоніка спільна, знаки різні. До мажор і до мінор різняться на три бемолі, і це справжня зміна барви, яку видно на сторінці новим ключовим знаком або чередою випадкових. Плутанина між цими поняттями — найчастіша помилка в темі, а розрізнити просто: у паралельних спільні знаки, в однойменних спільна тоніка.

Порядок найпростіше тримати як ланцюжок назв: фа, до, соль, ре, ля, мі, сі для дієзів і той самий ланцюжок з кінця для бемолів. Вчити дві послідовності не треба — досить однієї та вміння прочитати її у зворотному напрямі.

Самі тональності зручно розташовувати за колом квінт: крок за годинниковою стрілкою додає дієз, крок проти — бемоль. Але остаточно закріплює не схема, а читання: розберіть по п'єсі в кожній із ходових тональностей, і два дієзи почнуть означати «ре мажор» раніше, ніж ви встигнете про це подумати.

Дієзи або бемолі, виставлені одразу після ключа. Вони діють на всю п'єсу й на всі октави, тому не доводиться писати випадковий знак біля кожної зачепленої ноти.

Дієзи: фа, до, соль, ре, ля, мі, сі. Бемолі: сі, мі, ля, ре, соль, до, фа — той самий список навпаки. Порядок незмінний, тому пам'ятати треба лише кількість.

У дієзів — півтона вище за останній дієз. У бемолів тональність називає передостанній бемоль. Один бемоль — фа мажор, відсутність знаків — до мажор або ля мінор.

П'ятнадцять наборів для мажору: сім дієзних, сім бемольних і один порожній. Ті самі п'ятнадцять обслуговують мінор — кожен набір належить парі.

У паралельних спільні ключові знаки й різні тоніки, як у до мажору та ля мінору. В однойменних спільна тоніка й різні знаки, як у до мажору та до мінору.