Альтеровані акорди

Що можна змінювати, а що ні

Терція і мала септима утворюють тритон, і цей тритон — двигун. Приберіть будь-яку з них, і акорд перестане бути домінантою. У квінти й нони такого обов'язку немає, тому обидві можуть зсунутися на півтон у будь-який бік.

Так виходять чотири одиничні альтерації — ♭5, ♯5, ♭9, ♯9 — і їхні поєднання. C7alt — загальний символ, що означає «візьміть їх», а які саме, вирішує виконавець.

Одна гама замість списку

Усі чотири альтеровані звуки лежать в альтерованій гамі — сьомому ладі мелодичного мінору. Від до це до, ре-бемоль, ре-дієз, мі, соль-бемоль, ля-бемоль і сі-бемоль: кожна альтерація і нічого зайвого.

Це і є практичний спосіб думати про групу. Замість пам'ятати, яка альтерація до якого акорду, грають один звукоряд, а розташування вирішує, які його звуки опиняться нагорі.

Куди вони розв'язуються

Здебільшого в мінорну тоніку. Понижена нона й понижена терцдецима належать мінору і в мажорі звучать помітно чужими, тому C7alt приходить у фа мінор куди природніше, ніж у фа мажор.

Виняток — підвищена нона. Блюз і фанк беруть її як постійну барву, а не як напругу: у C7♯9 одночасно є велика й мала терція, і це протиріччя і є звук, а не задача, яку треба розв'язати.

Аплікатури, що лягають під руку

Приберіть квінту, і місце під альтерацію звільниться без збільшення числа звуків. На гітарі C7♭9 — x32323, C7♯9 — x3234x, C7♭5 — x3435x, C7♯5 — x32314: чотири форми покривають майже всю групу.

На фортепіано стандартний підхід — остов: прима в лівій руці, терція і септима в правій, альтерації над ними. Квінта не з'являється зовсім, і втрати жодної.

Тритонова заміна

Через симетрію акорд із пониженою квінтою однаковий від двох основ: C7♭5 і Ges7♭5 складаються з тих самих чотирьох звуків. Отже, один акорд може розв'язатися у дві різні тональності, а заміна домінанти на віддалену від неї на тритон — стандартна перегармонізація.

Працює вона тому, що тритон переживає заміну, а бас сходить на півтон — рух, який слух приймає без заперечень. Більшість альтерованих акордів у живих аранжуваннях з'являються саме так.

Звідки вони взялися

Альтерація не винахід джазу. Домінанта з пониженою ноною стоїть у класичній гармонії з вісімнадцятого століття, а збільшений акорд із септимою проходить через увесь романс і оперету. Джаз зробив із поодиноких випадків систему й дав їй одну назву.

Для того, хто читає ноти, висновок простий: те, що в класичному записі описано як підвищений або понижений ступінь у конкретному голосі, у буквеному записі стає частиною символу акорду. Той самий звук, два способи дивитися — один через голосоведення, другий через вертикаль.

Часті запитання