Пентатоніка

П'ять ступенів і два прибрані

Візьміть до мажор — до ре мі фа соль ля сі — і приберіть четвертий та сьомий ступені. Лишиться до ре мі соль ля: мажорна пентатоніка від до. Зробіть те саме з ля мінором, прибравши другий і шостий, — отримаєте ля до ре мі соль, мінорну пентатоніку від ля. Звуки в обох випадках ті самі, різниться лише те, який із них ви вважаєте тонікою. Це варто зрозуміти до того, як розучувати позиції: кожна вивчена фігура працюватиме одразу для двох ладів.

Прибирають саме ті ступені, що дають півтонове тертя. У мажорі четвертий стоїть на півтона вище за терцію тоніки, а сьомий на півтона нижче за основний тон; разом вони утворюють тритон. Без них лишається п'ять звуків, однаково згідних із тонікою, субдомінантою та домінантою. Звідси й практичний висновок: над блюзовим квадратом можна імпровізувати з першого дня й не втрапити в дисонанс.

Пентатоніка на гітарі: п'ять позицій

На грифі пентатоніка вкладається у п'ять позицій, які стикуються одна з одною, і всі починають з тієї самої: мінорної, з основним тоном на шостій струні. Поставте її на п'ятий лад — звучить мінорна пентатоніка від ля; посуньте ту саму фігуру на восьмий — звучить від до, і жодної нової ноти запам'ятовувати не треба. Гітара переносить аплікатуру ковзанням, і жоден інший лад не виграє від цього так, як цей.

Коли перша позиція лягла під пальці, решта чотири заповнюють шлях до октави. Для швидкої гри ті самі звуки часто перекладають на схему «три ноти на струну»: позиції стають діагональними пробіжками, зручними для перемінного штриха. Жодна з розкладок не правильніша за іншу — позиції показують, де лежать ноти, а три ноти на струну вчать наскрізного руху по грифу.

На фортепіано: п'ять чорних клавіш

П'ять чорних клавіш — це вже готова пентатоніка. Прочитайте їх від фа-дієза — матимете мажорну, від мі-бемоля — мінорну. Посадіть за інструмент людину, яка ніколи не грала, попросіть натискати лише чорні клавіші над витриманим басом, і вийде музика без жодної вказівки. Наочнішого доказу того, чому цей звукоряд називають безпомилковим, немає.

В інших тональностях справжнє питання — аплікатура. П'ять звуків не діляться на звичні групи по чотири пальці, тож права рука зазвичай бере їх як 1-2-3-1-2 з підкладанням першого пальця після третьої ноти. Спершу відпрацюйте в паралельному русі на дві октави, і лише потім кладіть на акорди: сама по собі пентатоніка звучить голо й розкривається тільки над гармонією.

Десять ладів родини

Мажорна й мінорна — робоча пара на щодень. Блюзові мажорна та мінорна повертають один звук, зменшену квінту: ця блюзова нота робить безпечний лад промовистим, але вона прохідна, зупинятися на ній не можна. Єгипетська, вона ж квартова пентатоніка, — ті самі п'ять звуків, прочитані від другого ступеня; її накладені кварти звучать порожньо й нерозв'язано, що пасує модальним остинато.

П'ять ладів родини прийшли з Японії й варіантами європейської пари не є. Хіраджьосі — стрій кото, і в ньому є півтонові ходи, тобто саме те, чого європейська пентатоніка уникає. Івато, Кумої, Ін-сен і Йо — його родичі з іншим розташуванням вузьких кроків. Японськими вони чуються з конкретної причини, а не через настрій: півтон стоїть там, де європейське вухо чекає пропуску.

Китайська музика — і чому «Щедрик» не пентатоніка

Пентатоніку часто називають основою китайської музики, і це правда: класична система гун-шан-цзюе-чжі-юй — це п'ять ступенів, з яких будується лад, а сім-ступеневі варіанти в ній вторинні. Тому мелодія на гуцині чи піпі впізнається миттєво: у ній немає жодного півтонового тяжіння, до якого звикло європейське вухо.

А от поширене «Щедрик побудований на пентатоніці» не витримує перевірки. Знаменитий остинатний мотив Леонтовича складається з чотирьох сусідніх звуків у межах малої терції — це вузькооб'ємна попівка, а не п'ятиступеневий звукоряд. Українська народна мелодика взагалі частіше спирається на вузькооб'ємні лади й діатоніку, ніж на пентатоніку, і плутати ці дві речі означає приписувати традиції те, чого в ній немає.

Як займатися, щоб не звучало гамою

Слабкість пентатоніки — зворотний бік її сили: якщо неправильних нот немає, пробіжка вгору-вниз саме так і чується. Лікується це тим, що грати треба не лад, а фрази. Візьміть три ноти з позиції, задайте їм ритм і повторюйте цей ритм від різних ступенів: мотив із закріпленим ритмом чується мелодією, а ті самі ноти рівними вісімками — вправою.

Другий крок — цілитися. Оберіть акордовий тон, на який хочете прийти, ще до початку фрази, а решту чотири звуки використайте як дорогу до нього. У блюзовому квадраті приходьте на терцію того акорду, що звучить зараз, — і ті самі п'ять звуків почнуть іти за гармонією, а не висіти над нею. Підтяжки, ковзання й повтори дають тут більше, ніж швидкість.

Часті запитання